Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
Історія Шацька
| Історія Шацька Шацьк – один з давніх населених пунктів Полісся. Перша згадка про нього в історичних джерелах належить до 1410 року, коли польський король Ягайло відрядив своїх мисливців до Шацьких лісів на полювання, щоб заготовити м”ясо для війська напередодні битви з німецькими загарбниками під Грюнвальдом. Шацьк, як і більша частина інших земель Волині, у 40-х роках Х1У століття був захоплений Литовським князівством. Доказом того, що на території Шацька жили люди є численні знахідки різних кам”яних речей: кам”яні скребачки, рубила, кістяні голки. У 1564 році Шацьк входив до складу Любомльського староства. Від чого походить назва Шацьк є такі докази: 1. За одними даними назва Шацьк походить від назви гори Саської. 2. Назва Шацьк походить від німецького слова " дорогоцінний ". 3. В цьому місці поселився перший - шачан. 4. Місцевість навколо Шацька завжди була дуже болотиста, хитка. Від слова шататись, походить назва Шатськ, а при скорочення букв вийшла назва Шацьк. 5. Власником багатих угідь був Шечко, від цього прізвища, ймовірно могла з”явитись назва Шацьк. 6. Коли тут селились люди, то їх зустріла багата, прекрасна, квітуча природа. Дрімучі ліси, і ніби дзеркальця серед них, озера, Ошатна, гарна місцевість. З часом буквенне скорочення призвело до появи назви. За люстрацією 1564 року в ньому налічувалось 35 дворів тяглих селян, 7 городників, 3 комірники, 33 рибалки . Всі ці категорії населення були обтяжені великими феодальними повинностями. Населення перебувало на становищі кріпаків. Загальна сума податків з села визначалася в розмірі 419 золотих 29 грошей на рік. Після унії Литви з Польщею у 1569 року остання захопила і Шацьк. Значно посилився соціальний і національний гніт. У Шацьку збільшилася кількість шляхти, яка захоплювала землі селян та закріпачувала їх. Народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак. Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи. Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV—XVIII ст.ст. гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки. Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. Заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв’язували стрічкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах. Протягом ХУП-ХУШ століть Шацьк поділяв долю інших населених пунктів Любомльського староства. Польські королі часто передавали їх різним магнатам. У 1768 році Шацьк разом з усім Любомльським староством став власністю великого феодала – графа В. Браницького. Після третього поділу Польщі у 1795 році Шацьк у складі Західної Волині відійшов до Росії. Було покладено край польсько-шляхетському пануванню й примусовому покатоличенню українського населення. Шацьк став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Проте у соціально-економічному і юридичному становищі Шацьких селян не сталося ніяких змін. Царизм визнав за місцевим феодалом В. Браницьким право на всі його володіння і на підданих. Під час Вітчизняної війни 1812 року Шацьк захопили війська наполеонівської армії. За народними переказами, чинило опір наполеонівським військам і населення Шацька. Шачани брали участь в зборі коштів, одягу, продовольства для російської армії. На початку другої половини вересня 1812 року російські війська під командуванням адмірала П. В. Чичагова звільнили Шацьк від окупантів. В 1843 році в Шацьку була заснована школа, яка називалась " Народним однокласним педагогічним училищем " За даними " Пам”ятної книги №3 м. Житомира " в школі навчалось 43 хлопчики. Навчання тривало від 1 жовтня до 1 вересня. Канікул не було. В школі викладання було російською мовою. У першій половині Х1Х століття внаслідок кризи феодально - кріпосницької системи посилилась експлуатація селян. Селянські господарства дедалі зубожіли. Становище селян погіршувалося ще й через неродючість піщаних та болотистих грунтів. У 1849 році Шацький фільварок, який після смерті В. Браницького перейшов у власність його сина К. Браницького, царський уряд конфіскував. Він перейшов у розпорядження Волинської губернської палати державних маєтностей, а селяни стали державними. Хоч становище їх дещо поліпшилося, проте вони й далі залишалися об”єктом жорстокої експлуатації. За переписом 1850 року, Шацьку належало 7168 десятин земельних угідь. З них 4254 десятини орної і городньої землі. За користування цією землею селяни сплачували великі податки. Крім цього вони виконували також підводну, шляхову та інші повинності. Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права селяни Шацька дістали особисту волю. У 1866-1867 рр. були видані царські укази про поземельний устрій державних селян України. Згідно з цими указами швацькі селяни в 1874 році одержали за викуп 3835 десятин земельних угідь, у т.ч. 1426 десятин орної і городньої землі. За виділені землю вони щороку мали сплачувати грабіжницький викуп у сумі 1456 крб. 39 коп. протягом 49 років. Зазначена сума значно перевищувала розмір поземельного податку, який стягувався з них до опису 1874 року. Цю землю було розподілено між селянами нерівномірно. З відомостей, щодо найстаріших будов Шацька відносяться церква, яка була збудована графом Браницьким, школа ( старий корпус) і замок на острові " Горб”, що зберігся на острові, що з усіх сторін омивався водою. Можливо це було звичайне феодальне укріплення ( замок). Під час розкопок знайдено залишки цегли ( підвали), вугілля. Зроблено припущення, що цей замок спалено. Також знайдено залишки погреба. На фоні масового малоземелля в Шацьку виділилося чотири куркульських господарства, котрим на початку ХХ ст. належало 666 десятин землі. Куркулі та місцева церква, яка володіла 136 десятинами землі, нещадно експлуатували селянську бідноту. Одним з важливих видів промислу в Шацьку було рибальство, яке потребує човна та спеціальних знарядь для вилову риби. Човни, якими плавали на озерах - великі, здатні витримати високу озерну хвилю, плоскодонні, як правило двохвесельні, хоча на малих озерах рибалки часто управляють одним довгим веслом, стоячи на кормі. Озера були приватними. Природні умови зумовили розвиток багатьох ремесел. Населення мало добрі навики господарювання серед лісів і боліт, вміння лозоплетіння, заготівлі й обробітку деревини та виготовлення виробів з неї. Ліс споконвіку використовувався для заготівлі ягід, грибів, палива, випасу худоби, мисливства, збирання цілющих трав. Одним із давно поширених напрямків господарювання було бортництво. Збирали мед та іншу продукцію диких бджіл, використовуючи спеціальні пристрої для лазіння по дуплистих деревах. Тут були шевці, кравці, теслярі, пічники та інші. Постійним супутником тяжкого соціального становища трудящих був низький рівень їх культури. В селі панувала майже суцільна неписьменність. В 1874 році, наприклад, з 250 селян, що брали участь у сільському сході з приводу люстраційного акту, зміг поставити власний підпис на протоколі сходу тільки один чоловік. Решта виявились неписьменними. Не кращим був стан освіти на селі і в наступні роки. На початку ХХ ст. тут існувало одне однокласне народне училище, яке було відкрите у 1849 р. В 1910 р. в ньому навчалося лише 30 учнів, і це тоді, коли тільки в Шацьку налічувалося до трьох тисяч жителів. Тяжким матеріальний стан більшості населення позбавляв його можливості здобувати освіту. На грунті соціальної нужди та низького рівня культури селян у квітні 1909 року в Шацькій волості мав місце конфлікт між населенням і місцевими властями. Церковної землі було 300 гектарів, церкві належало і озеро Соминець та багато сінокосу. Озера Чорне та Люцимер належали великому господареві Сергію Прокосі. Господарства селян були вбогими. Орали волами, запряженими в дерев”яну соху. Нужденний вигляд мали селянські хатинки, в яких не було навіть димаря, бо за нього потрібно було платити податок, а дим виходив через двері і вікна. Вечорами світили лучинами. Ламп не було. Всі чоловіки і жінки носили домоткану одежу з білого полотна, а якщо в селі появлявся чоловік у чорному одязі, то на нього дивилися вже , як на пана. Навіть хлопчики років 10-12 ходили без штанів, у самій лише полотняній сорочці. Влітку всі ходили босі, а взимку – в постолах. Лише у церкві була пара чобіт, які надівали молоді під час вінчання. Щороку селяни повинні були постувати чотири рази. Навіть тяжко хворому треба було звертатись до священика за дозволом їсти м”ясо чи молоко в піст. Шацьк був надзвичайно віддалений від залізниць. Найближча залізниця проходила 40 км від Шацька. За покупками, а найчастіше по свині ,люди їздили кіньми аж у Брест, на це витрачалось 2 дні і ніч. Дня переїзду з Шацька у чиновників - кур”єрів було 11 коней. Розвиток капіталістичних відносин сприяв пожвавленню у Шацьку економічного життя. Це насамперед знайшов вияв у розвитку торгівлі. Тут тричі на рік відбувалися ярмарки, 5 березня, 12 червня, 9 вересня, де селяни продавали сільськогосподарські продукти, а купували господарські речі, одяг, тощо. На початку ХХ ст. було відкрито страхове агентство, поштово- телеграфне відділення. Протягом другої половини Х1Х ст. Шацьк значно зріс, збільшилась кількість населення до 2886 чоловік. Було відкрито земську лікарню на 12 ліжок , яка стояла там де зараз находиться середня школа, але за лікування в ній платили. Це приміщення було спалене українським буржуазними націоналістами ( бульбашами ). В цій лікарні була лише одна акушерка Андреєва Павліна Іванівна. Бібліотек і книжкових магазинів в Шацьку зовсім не було. Населення Шацька не раз терпіло спустошливі війни. Тут проходили і війська татар, шведів, французів. Дорогою через Шацьк проходили війська Кутузова і Суворова. Селяни Шацька, як населення всієї руської землі ненавиділи гнобителів і поневолювачів, а тому не раз піднімались на боротьбу. В 1792 році село Шацьк було захоплене французами. Народ бажав помсти. І коли одного разу п”ять французів зайшли до однієї хати і стали вимагати в хазяйки всяких ласощів, то вона всіх п”ятьох облила кип”ятком. Пам”ять про цю жінку народ зберіг, але ім”я її невідоме. Старшиною Шацької волості в 1913 році був П. Зуб, а волосним писарем Федьчук. В роки першої світової війни Шацьк опинився в фронтовій смузі. Багато жителів евакуювалися до східних губерній. Виїхало з Шацька до 80% жителів, лишилось лише 70 сімей. У липні 1915 року Шацьк захопили австро- німецькі окупанти, які встановили тут жорстокий режим. Військова адміністрація примушувала жителів будувати укріплення, постачати ворожим військам продовольство, обробляти землю. Трудящі Шацька із захопленням зустріли Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Радянська Росія змушена була укласти важкий для неї сепаратний мир. А в 1919 році Західна Україна була насильно відірвана від України і Радянської Росії. На початку 1919 року Шацьк загарбали війська панської Польщі. Настали чорні роки польської окупації і в Шацьку. Тяжко жилося тоді селянам, яких пригноблювали і польські поміщики і українські куркулі. В серпні 1920 року Червона Армія визволила Шацьк від білополяків. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Однак у вересні 1920 року він знову був захоплений білопольськими окупантами, які перебували тут до вересня 1939 року. Тяжко жилося селянам, яких пригноблювали і польські поміщики і українську куркулі. А до того тяжів ще й релігійний гніт. Кращі землі були в руках знатних односельчан, церкви та поляків Важким тягарем для жителів Шацька був податковий гніт, який дедалі посилювався. Звичайним явищем було, коли за несплату податків з хліва виводили корову чи свиню. Грошей заробити не було де. Найбільше люди йшли на заробітки в Польщу. Але які то були заробітки, косарю платили 40 копійок за пророблений день, а женцю - 20 копійок за день. Тканини та інші вироби селяни купляли мало, а робили самі кустарним способом. Важко було влітку селянину з пасовищем, всі вони були панські, щоб мати право випасу на панському полі, то треба було п”ять днів орати панську землю та виконувати іншу роботу, тоді коли скаже господар. . В 1933 році польські власті вдалися до так званої комасації, яка стала додатковим засобом пограбування селян. Селянин міг одержати землю однією ділянкою лише тоді, коли переселиться на хутір і зведе там будинок. Цим правом могли скористатися лише заможні селяни , біднота не мала коштів на переселення. Комасація була однією з форм колонізації, шляхом насадження куркульських господарств за рахунок розорення дрібних селянських господарств . У Шацьку було два заможних господарі - Сергій Прокоса та Панас Острейко. У 30-х роках навколо Шацька виникли хутори Хороми, Посіч, Городище, Воротково, Камені, Став, Підвеброд, Дубиччя, Муравське, Користь. За панської Польщі в Шацьку, як і в усій Західній Україні дуже дорогі були промислові товари, особливо товари першої необхідності: сіль, сірники, гас, мило та інше. Щоб заробити грошей шачани часто йшли працювати в ліс. Кращий ліс вивозили в Польщу, Францію, Англію. Для селянина ліс був дуже дорогим, так якщо селянин продасть середню корову, то він міг купити лише три кубометра лісу, тому й хати, які побудовані при Польщі, не відзначалися розкішшю. Тютюн селянин повинен купувати лише в магазині, садити в себе на городі мав права. За це дуже строго переслідувала поліція. Вони ходили по городах і розшукували стебла тютюну в огородині. В кого знаходили - штрафували п”ять злотих за стеблину, були випадки, що саджали в тюрму. Такі високі ціни на промислові товари давали величезні прибутки польським промисловцям і державі. Шацьк багатий на озера, але шачани не мали права ловити рибу в озерах. Та інколи селяни підкрадалися, але горе було тому риболову, якого спіймали біля озера. До гніту соціального добавлявся і гніт національний. Польські пани хотіли ополячити і окатоличити українських селян. В Шацьку був збудований костьол, який стояв в центрі села. Поляки не приймали православних селян на роботу. Щоб стати сторожем і то потрібно було прийняти католицьку віру. Мало було людей, які б захотіли зрадити свій народ, свою культуру, свої звичаї. В Шацьку була 4-класна школа, але навчання в ній проводилось лише польською мовою. Переважна більшість дітей лишалася поза школою. У 1938 році в Шацьку налічувалось 60% неписьменних. В 30-х роках на десятки сіл працювала невелика лікарня з одним лікарем, яка знаходилась в Шацьку, медичне обслуговування було платним. Звичайною їжею для селян був чорний хліб та картопля. Білий хліб, м”ясо, цукор були тільки у великі свята. Поліція забороняла в піст танцювати та співати. А коли де появлялись танці, то поліція розганяла. Щоб прогодувати сім”ю і сплатити податки, розореним селянам доводилося шукати заробітків. У Шацьку були лише паровий млин, два вітряки і цегельня, які безперечно не могли забезпечити роботою всіх бажаючих. Тому багато х них їхали до промислових центрів Польщі, а кілька сімей емігрували до Америки. Ненависть до гнобителів росла все більше. Народ мріяв про краще життя. Серед молоді і дітей все частіше лунали пісні про Радянський Союз, Червону Армію, про свободу і щастя на рідній землі. Такого вільного духу боялися поляки, вони боялися втратити багатства Західної України, а тому дуже переслідували всіх тих, хто ненавидів експлуататорів. Вони навіть забороняли носити червоного кольору одяг. А як хто насмілювався, то карали всіх, хто шив і хто кроїв. Але ніщо не могло зупинити українських селян. Вони бачили маяк, до якого прагнули всі, від кого чекали допомоги. Боротьбі селян проти польського гніту проходила під керівництвом КПЗУ, яка утворилася в 1923 році. Організаторами масової боротьби були сільські комуністи і активісти, які вели роз”яснювальну роботу серед селян, закликаючи їх до боротьби. Поширювались листівки, проводили мітинги та інші форми боротьби. Восени 1935 року в Шацьку був утворений районній комітет КПЗУ, який об”єднав Шацьк і навколишні села. В Шацьку було дві ячейки КПЗУ НК КПЗУ. Ось що сказав один із членів КПЗУ Микола Курдзяба:” Пригадується підпілля. Страшні роки поневолення панською Польщею Західної України. Поліція розправлялася не тільки з членами КПЗУ, я й з тими, хто їм співчував. Не один шацький селянин був жорстоко побитий в поліцейському постерунку. Та ніщо не могло залякати людей, задушити потяг до волі, до кращого життя. Число членів КПЗУ, незважаючи ні на що, збільшувалось. В 1935 році і я вступив у партію. Проводились таємні маївки. Членами КПЗУ були С. Сковорода, Я. Гінайло, К.Терета, К.Зуб, О. Редько та інші. Внаслідок агітаційно - масової роботи, проведеної комуністами, більшість населення Шацька бойкотувала вибори до сейму та місцевих органів влади. Під керівництвом комуністів участь у революційній боротьбі брали комсомольці. В 1936 році посилились арешти комуністів та активістів. Була арештована ціла група комуністів Шацька. Був арештований і Михайло Курдзяба, якого по звірячому катували на допитах у м. Ковелі а потів у м. Львові. Комуністи були засуджені до різних строків тюремного ув”язнення від 4 до 8 років, а Я. Гінайла та К. Терету, виданих провокаторами, по-звірячому закатували. Лише через 27 років пощастило знайти місце поховання відважних борців – за 18 км від Шацька. В 1963 році їх останки з почестями перенесли до селища та поховали. В 1936 році в Шацьку було вже 22 комсомольці., існував районний комітет КСМЗУ і п”ять комсомольських ячейок в складі від 3 до 5 чоловік. Під керівництвом комуністів комсомольці поширювали листівки. Цими комсомольцями були Бегас Степан, Копитко Дмитро, Козак Гнат - всі вони загинули, а такі як Устим Солопа, Максим Борух, Віктор Гарват залишились живими. В кінці 1936 року було арештовано групу комсомольців, яких в лютому 1937 року засудили до тюремного ув”язнення строком від 1-го до 5-ти років. Арештований комсомолець Гірчи Микола помер у Львівській тюрмі в червні 1939 року. Він був хворий на туберкульоз. Під час допитів його дуже катували, залишали на два дні в холодній воді, але він тримався стійко і гордо заявив, що зараз я комсомолець, але якщо я буду жити, то буду ще й комуністом. Багато комсомольців, комуністів і взагалі активістів загинули через провокатора Зуба Марка, який служив як полякам так і німцям. Він загинув як зрадник свого народу. В 1937 році було прокладено дорогу в центрі села. Боротьба за визволення не припинялась до історичних вересневих подій 1939 року. З великою радістю трудящі Шацька зустріли звістку про початок визвольного походу Червоної Армії. З ініціативи комуністів тут було створено ревком і загін Червоної гвардії. За рішенням ревкому на головній вулиці Шацька споруджено арку, прикрасили її червоними прапорами і революційними гаслами. 23 вересня чистини Червоної Армії увійшли до селища і визволили його. З цієї нагоди відбувся масовий мітинг. З великим ентузіазмом шачани зустріли звістку про початок визвольної місії червоної армії. З ініціативи комуністів в Шацьку утворився ревком, який згодом був реорганізований у селянський комітет. Його очолив Олексій Іванович Редько. Селянський комітет забезпечив революційний порядок, встановив контроль за майном місцевих великих землевласників, що втекли, організував торгівлю предметами першої потреби. 22 жовтня 1939 року шацькі селяни вперше на основі загального, прямого і рівного виборчого права при таємному голосування обрали О.І. Редька своїм депутатом до Народних зборів Західної України, які проголосили Радянську владу. Після возз’єднання західних областей з Радянською Україною, Шацьк з 17 січня 1940 року став районним центром. Радянська влада націоналізувала поміщицькі та церковні землі і передала їх безкоштовно селянам. З 9 травня 1940 року трудове селянство одержало пільги по сільськогосподарському податку. Загальнодержавною власністю стали чудові швацькі озера й ліси. Було націоналізовано паровий млин, цегельню. Почав роботу промкомбінат. Трудящі Шацька дістали можливість безплатно одержувати медичну допомогу. У селищі відкрили районну лікарню. Широким фронтом розгорнулось культурне будівництво. Діти шкільного віку почали навчатися рідною мовою. В 1940 році на базі початкової школи почала працювати семирічка. Чимало було зроблено для ліквідації неписьменності серед дорослих. Вогнищем культури стала хата - читальня, де жителі завжди могли прочитати газету, журнал, книгу. На початку 1941 року відчинилися двері Будинку культури з кінозалом на 400 місць. Навесні 1941 року бідняцькі й середняцькі господарства почали об’єднуватися в колгосп. 80 селянських господарств об”єдналися в колгосп ім. ХХШ річниці Робітничо-Селянської Армії. Його головою було обрано колишнього члена КПЗУ З.І. Забродоцького. Близько 70 господарств утворили другий колгосп – голова О.Ф. Гірич, решта селянських господарств - третій, який очолив І.С. Корець. Для надання допомоги селянам в обробітку землі в 1940 році була створена Шацька МТС, в якій напередодні війни налічувалося 14 тракторів та багато іншого сільськогосподарської техніки. Мирну працю трудящих Шацька, як і всього радянського народу, порушив віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР. 25 червня 1941 року фашисти захопили Шацьк. Багато горя і страждань було завдано населенню окупантами та їх посібниками з числа українських. - буржуазних націоналістів. Вони ліквідували колгоспи, пограбували МТС, землі повернули колишнім власникам. Фашисти та їх посібники за час окупації закатували 574 жителі Шацька, 188 юнаків і дівчат силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини, спалили 70 дворів, відібрали у населення 131 коня, 691 худобу, 250 свиней та багато іншого майна. Зруйнували приміщення громадських організацій, електростанцію та інше. Трудящі Шацька у важкі роки окупації залишилися вірними своїй Вітчизні, і в міру своїх сил і можливостей вели боротьбу проти фашистських окупантів та їх посібників. У запеклій боротьбі з ворогом організувалось і міцніло партизанське підпілля, росли ряди шацьких партизан, урізноманітнювались форми їх боротьби. Сотні шачан взяли участь у збройній боротьбі проти фашистських окупантів, 213 чоловік за активну участь у Великій Вітчизняній війні нагороджені орденами і медалями. Територія колишнього Шацького району стала осередком активного партизанського руху на Волині. Для організації антифашистського підпілля і партизанського руху за завданням ЦК КП(б)У до Шацька прибула група у складі колишнього голови Степана Яковича Шковороди, його брата Корнія Яковича Шковороди та Трохима Глущука. Спираючись на підтримку місцевого населення, вони організували явки, добирали людей для участі в антифашистському підпіллі , налагодили зв’язок з активістами сусідніх сіл У вересні 1941 року створюється партизанський загін на чолі з С.Я. Сковородою. Активну участь у створенні цього загону брав колгоспник Панас Бегас, комуніст Марко Смоляр. Загін весь час поповнювався за рахунок місцевого населення і за рахунок військово -полонених. З місцевих жителів у партизанському русі брали активну участь. Федір Савович Кропивник, брати Яків Юрійович та Петро Юрійович Рупінці, Микола Никифорович Козак, Євгенія Яківна Боярчук, Євдоким Михайлович Редько, Мойсей Іванович Копитко, Онісія Андріївна Смоляр, Ярина Марківна Смоляр, Калина Іванівна Смоляр, Федора Ілларіонівна Боярчук, Параска Дем”янівна Шепеля, Володимир Сулім та інші. На початку 1942 року загін налічував понад 20 народних месників. У важких умовах доводилось діяти партизанам. Тривалий час загін не мав зв’язку з іншими партизанськими загонами. Не мав постачання ні зброї, ні боєприпасів, ні медикаментів, ні літератури. Та й у таких умовах народні месники не почували себе самотніми. На кожному кроці вони відчували народну підтримку. В цьому була сила і нездоланність партизанського і антифашистського руху. Партизани знищували живу силу противника, проводили роз’яснювальну роботу серед населення, рятували молодь від фашистської неволі. Патріоти визволили 200 юнаків і дівчат, зігнаних на наказом окупаційних властей для відправки на каторжні роботи до Німеччини. Значна частина їх вступила до партизанського загону. Німецько-фашистські загарбники шляхом жорстоких репресій прагнули розгромити підпілля і партизанський рух. Вони винищували цілі сім”ї за участь або сприяння партизанам. Від рук катів загинули сім”я і всі родичі П.К. Бегаса, Є.М. Редько та його дружина, які активно сприяли партизанам. У 1942 році за участь в антифашистському підпіллі були розстріляні О.І. Редько, члени сім’ї З.І. Забродоцького та інші патріоти. Під час окупації особливо старався догодити своїм хазяям зрадник народу – шацький староста Леван. Не раз він доповідав фашистам про місцеперебування шацького партизанського загону. Проте завдяки допомозі місцевого населення партизани своєчасно уникали пастки. Його собача служба закінчилася тим, що німецькі окупанти самі повісили. Туди зраднику й дорога. У складних умовах шацькі партизани вели справедливу боротьбу. Вони вірили в перемогу і своїми діями прагнули приблизити цей день. На початку червня 1942 року загін провів запеклий бій з гітлерівцями і поліцаями біля села Вілиця. Зустрівши карателів, які поверталися з награбованим майном, партизани знищили 12 ворогів, спалили дві автомашини, а майно повернули потерпілим. Оскаженілі фашисти спалили село Вілицю і розстріляли 91 жителя цього села. Вони кинули проти партизанів численний військовий загін і поліцію, організували прочісування лісу. Але загін С. Шковороди , своєчасно попереджений зв’язковим , відійшов на 50 км від Шацька і уник оточення. Незабаром партизани повернулися до Шацького лісу. Щоб дізнатися чи є німці у навколишніх селах, 22 червня 1942 року до села Кропивники було направлено розвідниць комсомолок Ярину Смоляр та Пашу Шепелю. З корзинами, повних суниць , йшли дівчата знайомою стежкою. До села було зовсім близько. Аж ось постріли. Дівчата кинулись в різні сторони. Паша встигла зникнути в зарослях горішини, Ярина впала, поранена розривною кулею. ЇЇ оточили фашисти. Тут же з”явився з поліцаями підкуркульник О. Кропивник і заявив, що Ярина і її батьки - партизани. Ярину довго мучили, катували, вимагаючи відомостей про розташування загону. Дівчина мовчала. І коли фашисти переконалися, що їм нічого не добитись від неї, двома пострілами в голову вбили партизанку. Дві доби шукали партизани тіло Ярини. Бойові товариші поховали її край лісової галявини. Одна з вулиць у Шацьку носить ім”я відважної партизанки - розвідниці Ярини Смоляр. За смерть відважної комсомолки партизани жорстоко помстилися фашистським катам. Вони пустили під укіс військовий ешелон з пшеницею, що йшов на захід і завдали ворогу ряд відчутних ударів. Гітлерівці будь - що намагалися оточити й знищити партизанський загін, але їм це не вдавалося. Восени 1942 року фашисти схопили розвідника загону комсомольця Миколу Суліма. Скрутивши юнакові руки, карателі наказали йому вести їх до місця розташування партизанського загону. Три години патріот водив понад 100 фашистів і поліцаїв по гущавинах і болотах. Незважаючи на жорстокі катування, він не вимовив ні слова і загинув як герой. З прибуттям влітку 1943 року на Волинь партизанського з”єднання на чолі з О.Ф. Федоровим Шацький партизанський загін увійшов до складу 3-го батальйону цього з”єднання. 3 серпня 1943 року 500 партизанів з”єднання Федорова здійснили сміливу й успішну операцію - розгромили фашистський гарнізон, який розташовувався у Шацьку, покарали посібників німецьких окупантів, і ввійшли в селище. Відбувся мітинг. Партизани роздали жителям продукти і майно, відібрані в окупантів. 21 липня 1944 року 185-а стрілецька дивізія 1-го Білоруського фронту визволила Шацьк від фашистів. Радісно і щиро зустріли шачани воїнів-визволителів. Німецько- фашистські окупанти завдали Шацьку великих руйнувань. Вони спалили 70 дворів, пограбували колгоспи, знищили МТС, електростанцію, Будинок культури, та інші приміщення громадських організацій . З перших днів визволення Шацька з-під окупації розгорнулася наполеглива боротьба за відбудову народного господарства.. Відновив роботу Шацький райком КП(б)У, райвиконком, РК ЛКСМ і сільська Рада. Почалася робота по відбудові селища та наданню допомоги фронту. 42 жителі Шацька поповнили лави Червоної Армії і громили фашистів на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність, виявлену в боях за визволення Данцига, житель селища А.Т. Носуліча був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Трудящі Шацька і району лише за перші три місяці після визволення зібрали й передали до фонду Червоної Армії 15 тон зерна, 3 тони м”яса, 30 тон картоплі, 2 тони фруктів, 50 кг масла та інше. Багато шачан працювало на будівництві аероплощадки , на обладнанні приміщення медсанбату. Бригада молоді в складі 60 чоловік брала участь у відбудові Ковельського залізничного вузла. Протягом 1944-1945 рр. зусиллями трудящих в Шацьку було відбудовано 31 адміністративний та 40 житлових будинків. Розпочали свою роботу рай лікарня, аптека, два цехи промкомбінату. З 1 вересня 1944 року відчинилися двері семирічної школи. Незабаром почали працювати клуб та хата-читальня. Господарствам, які потерпіли від фашистських окупантів було видано грошові кредити, будівельні матеріали, насіння , тощо. Відбудові і соціалістичному будівництву в Шацьку великі перешкоди чинила банда українських буржуазних націоналістів. В січні 1945 року за допомогою місцевого населення була ліквідована банда " Крюка " в кількості 120 чоловік. Трудящі Шацька докладали багато зусиль для піднесення сільського господарства, зруйнованого і занедбаного в роки війни. Не вистачало робочих рук і техніки. Доводилося проводити великі роботи, щоб знешкодити велику кількість мін і снарядів, залишених на полях відступаючими окупантами. В 1947 році у селищі розгорнувся рух за колективізацію сільського господарства. У липні 1947 місяці було організовано перший колгосп, в який об”єдналося 18 бідняцьких господарств, а в листопаді 1948 року - другий колгосп. Він мав 51 га орної землі. Першим головою цього колгоспу був Денис Михайлович Сухецький. Активними організаторами колгоспного руху були колишні члени КПЗКУ М.К. Курдзяба, М.К. Бегас, П.Д. Шепеля та інші. В колгоспі в 1948 році була створена парторганізація, секретарем якої обрали М.К. Курдзябу. На кінець 1949 року була повністю завершена колективізація. Були усуспільнені плуги, молотарки, борони, коні. Почалось будівництво нового господарства. Спочатку побудували контору колгоспу. Створили тваринницькі ферми, в яких у 1950 році налічувалося 379 голів великої рогатої худоби і понад 100 свиней. Засівали колгоспні лани насінням, яке давали колгоспники. В 1949 році колгосп на трудодень видав по 4 кг зерна. Врожай був на славу. В колгоспі було 140 коней і один трактор” Універсал”. Першу борозну на тракторі проклав тракторист Карім Булатов. Правління колгоспу складалося з 9 чоловік. У липня 1951 року на базі двох колгоспів було створено одне господарство рослинно - тваринницького напрямку, до якого в 1958 році приєднався колгосп села Мельники. Колгосп носив ім”я Сталіна а з 1961 року носив назву " Україна ", яку носить і по даний час. Колгосп " Україна” став багатогалузевим господарством. На кінець 1958 року мав 1200 голів великої рогатої худоби, мав 9636 га землі в тому числі 1597 га орної. Колгосп придбав комбайн, 9 тракторів, 6 вантажник автомашин. За рахунок освоєння боліт на 185 га розширилася площа орних земель. З року в рік господарство колгоспу дедалі зростало. Збільшився валовий збір зерна, який в 1965 році становив 6,7 тис цнт. Поголів”я великої рогатої худоби протягом 1958-1965 рр. зросло на 698 голів, у тому числі корів – на 140 голів, внаслідок чого доходи від тваринництва збільшилися на 60%, а прибутки від тваринництва у 2,5 рази, збільшились прибутки на 13.7 тис. крб. Колгосп одержав від держави за роботи по осушенню боліт 8.7 тис. крб. Господарство повністю забезпечене типовим тваринницькими приміщеннями, в яких встановлено автопоїлки та інші механізми, що приводяться в дію за допомогою електроенергії. У 1967 році дохід колгоспу збільшився до 379.2 тис. крб. На початку 1968 року колгосп " Україна " налічував машинний парк в кількості 13 тракторів, 3 зернові комбайни, 11 вантажівок. Колгосп побудував багато тваринницьких приміщень обладнаних новітнім устаткуванням. В колгоспі працювали 4 комплексні, тракторна і городня бригади. Високими врожаями " поліського шовку ”- льону-довгунця славилася ланка М.Д. Терети, яка збирала по 6.5 цнт. волокна з гектара. В 1966 році ланкова М.Д. Терета була нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Медаллю " За трудову доблесть " удостоєно доярку М.К. Бобко і голову колгоспу М.С. Ющука. В Шацьку швидкими темпами розвивалась і місцева промисловість. Розширив свої виробничі потужності промкомбінат, рибзавод, відділення " Сільгосптехніка”, утворене на базі МТС. Через деякий час стали до ладу меблевий столярний, лісопильний, черепичний та цегляний цехи. Збільшилась і чисельність робітників на підприємстві, Якщо в 1950 році тут працювало 55 чоловік, то у 1967 році - вже понад 200. Зросла вартість валової продукції комбінату . На базі шацьких озер загальною площею 7.5 тис. га ( Люцемир, Чорне, Пісочне, Кримне, Світязьке, Пулемецьке, Острів”янське та інші) був заснований у 1939 році рибзавод. До Шацького рибзаводу відносилось близько 30 озер і ставкове господарство Ладинка. У 1952 році було споруджено рибоконсервний цех, який виробляв понад 250 тис. умовних банок консервів " Шацький частик” на рік. Крім консервів рибзавод випускав в”ялену, копчену й морожену рибу. А також постачав містам України велику кількість свіжої риби, щорічний вилов якої – 3 тис. цнт. різних порід. Рибзавод також вирощував мальків для зарибнення озер. Щорічно мільйон мальків, вирощених у питомнику " Ладанка ", запускали в шацькі озера. Рибзавод має свій автопарк: 5 грузових машин, екскаватор, 3 трактори. На Ладинці побудована потужна насосна станція. Значним підприємством був Шацький лісгосп, який налічував 18 тис. га лісу. У 1968 році в ньому працювало 397 чоловік. У цьому ж році лісгосп поставляв 179000 куб м деревини і виробив товарної продукції на 481200 крб. У селищі було відділення " Сільгосптехніка”, яке обслуговувало машинний парк навколишніх колгоспів. Колектив відділення спільно з механізаторами артілей готує сільськогосподарську техніку, допомагає добувати і вивозити торф на поля, а також осушувати та освоювати заболочені землі. Кращий екскаваторник цього підприємства С.А. Забродоцький удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Значну допомогу колгоспам у будівництві виробничих культурно - побутових та житлових приміщень подавала Шацька міжколгоспна будівельна організація, створена у 1957 році. В 1966 році тут працювало 1200 робітників та службовців. У 1967 році ця організація завершила будівництво міжколгоспного будинку відпочинку " Лісова пісня " і турбази на озері Світязь. Одним з важливих підприємств Шацька була пекарня, яка щодоби випікала 19 тонн хлібобулочних виробів і забезпечувала своєю продукцією близько 20 сіл. Працювало також ряд цехів Любомльського комбінату побутового обслуговування та райхарчомбінат. За роки Радянської влади змінилося обличчя Шацька. З відсталого поліського села він перетворився на селище міського типу з сучасними будинками і впорядкованими вулицями. Протягом 1945-1967 років тут споруджено 77 будинків за рахунок держави і 551 індивідуальний житловий будинок. Селище електрифіковано і радіофіковано, з 1966 року воно підключене до державної електромережі. До послуг трудящих – 22 торгові заклади. Рік у рік зростає купівельна спроможність населення. Це свідчить про невпинне зростання добробуту робітників, колгоспників, сільської інтелігенції. В їх користуванні багато радіоприймачів, телевізорів, холодильників, пральних машин, велосипедів, тощо. В селищі налічується 9 підприємств громадського харчування, чудовий ресторан " Голубі озера " В ньому працює ветеран громадського харчування, заслужений працівник торгівлі Є.Я. Дідур, яка користується великим авторитетом серед населення. За роки Радянської влади в Шацьку багато зроблено для охорони здоров”я трудящих В селищі працює районна лікарня на 75 ліжок. На варті охорони здоров”я – близько 100 медпрацівників, у т.ч. 13 лікарів і 78 працівників середнього і молодшого персоналу. Великі зміни сталися в культурному життя. З 1949 року тут працює середня школа, яка міститься в новому двоповерховому будинку. Одночасно була споруджена їдальня на 80 місць та інтернат на 30 ліжок. В 1954 році відкрилася восьмирічна школа, а в 1955 року - середня школа робітничої та сільської молоді. В 1966\67 навчальному році в школах Шацька налічувалося 678 учнів і працювало 46 вчителів. В 1963 році у Шацьку на базі місцевого лісгоспу відкрили технікум лісового господарства, який готує майстрів лісу та єгерів для потреб різних регіонів України. В технікумі навчається 540 студентів. Технікум має бібліотеку, 2 гуртожитки на 290 місць, виробничі майстерні. У 1967\68 навчальному році в його стінах набувало професії 342 юнаки і дівчини. Педагогічний колектив технікуму очолив В.В. Сулько, який доклав багато зусиль у підготовці хороших фахівців. За самовіддану працю він нагороджений орденом "Знак Пошани” і п”ятьма медалями ВДНГ СРСР, а також присвоєно йому звання заслуженого лісівника УРСР. Нині Шацький лісовий коледж носить ім”я свого колишнього директора Валентина Васильовича Сулька, і на центральному корпусі є вивішена меморіальна дошка. У красивому скверу на території технікуму створено лісовий музей. Рідкісні трави, кущі, дерева творять тут незвичайний ансамбль. "Живий " календар, дендропарк, панорами – усе це викликає захоплення. Понад п”ять тисяч фахівців для лісової галузі підготував за роки своєї діяльності Шацький лісовий коледж. Для дітей дошкільного віку створено чотири дитячих садки на 150 місць. Понад 15 років виховувала дошкільнят В.Ю. Вишневська. За багаторічну і сумлінну працю на педагогічній ниві її нагороджено орденом " Знак Пошани”. На честь вшанування пам”яті загиблих односельчан, в 1966 році в селищі збудовано обеліск Слави, на якому викарбувані імена мужніх борців за Радянську владу. Біля підніжжя обеліска завжди свіжі квіти, символ безсмертя тих, хто загинув за справу народу. Своє дозвілля трудящі Шацька проводили в Будинку культури. При будинку культури працювали гуртки художньої самодіяльності, учасники яких брали участь у районних і обласних фестивалях. В селищі є 2 бібліотеки - для дорослих і дітей. В 1967 році бібліотека обслужила понад 1350 читачів. Утворений у 1940 році Шацький район проіснував до 1963 року, але в результаті хрущовської реформи у 1963 році був приєднаний до Любомльського району. Відновлено Шацький адміністративний район було 3 лютого 1993 року (Постановою Верховної Ради України від 03.02.1993 р. № 2981/12) , до складу якого ввійшли Шацька селищна та 8 сільських рад. У 1983 році створено Шацький національний природний парк з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об”єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико - культурну, наукову, естетичну цінність. Територія парку складає 48977 га. Рослинний і тваринний світ тут представлений багатьма видами, чимало з яких занесені до " Червоної книги України”. Із тварин тут зустрічається лось, козуля, тхір, куниця, видра, заєць-русак, білка. В озерах водиться окунь, щука, короп, вугор, карась, лящ , сом. На території парку живе 241 видів птахів, серед яких 27 занесено до " Червоної книги України ". Природоохоронна цінність лісо - болотно-озерного комплексу парку визнана міжнародною спільнотою. Рішенням 17-ї сесії Бюро Координаційного Комітету ЮНЕСКО-МАБ у березні 2002 року Шацькому національному парку надано статус Біосферного Резервату ЮНЕСКО. Активно зараз ведеться робота щодо створення три латерального біосферного резервату " Західне Полісся” за участю Польщі та Білорусі. Таких, спільних для трьох країн, об”єктів на сьогодні у світі лише три. Національний парк, та й весь адміністративний район, має багатющі рекреаційні ресурси, в першу чергу, озерно - лісові ландшафти, сприятливі для оздоровлення та відпочинку населення, організації туристичної та науково - освітньої діяльності. Для ознайомлення відвідувачів з природою парку на його території обладнані 2 екологічно - пізнавальні стежки " Лісова пісня " ( 5,6 км) та " Світязянка " ( 5.2 км), обладнано з рекреаційні пункти - " Перемут”, " Турист” і " Венське”, Для любителів відпочинку в наметах обладнано рекреаційні пункти відкритого типу – " Гряда ", " Незабудка ", " Пісочне ". Унікальна чистота і прозора вода з піщаними берегами Світязя та Пісочного сприяє розвитку туристично - оздоровчої інфраструктури, зеленого туризму, тому головними галузями господарської діяльності в районі є саме організація оздоровлення і відпочинку населення та обслуговування відпочиваючих. На березі озера Пісочне розташований санаторій "Лісова пісня " на 600 місць , на березі озера Світязь пансіонат " Шацькі озера " на 700 місць. Крім того на берегах цих озер розташовані понад 60 баз відпочинку, дитячі та студентські табори відпочинку. В літні місяці на них оздоровлюється та відпочиває від 15 до 20 тисяч чоловік одночасно. Їх приваблюють сюди і чудові озера, і дуже гарні лісові масиви з багатим урожаєм грибів та ягід. Сюди приїздять черпати натхнення письменники, художники, артисти, вчені. У серпні 1974 року на Шацьких озерах побували космонавти Ю.П. Артюхін та П.Р. Попович. В останні роки на Шацьких озерах набуває більшого розвитку так званий сільський, або ж " зелений " туризм, в основі якого проживання рекреантів у садибах сільських жителів. В селищі Шацьк на початок 2001 року проживає 5600 жителів. Відстань від районного центру до м. Луцька шосейними дорогами -165 км. Найближча залізнична станція Любомль розташована на відстані 33 км. Селище займає площу – 598 га. До послуг пасажирів є автостанція. Шацьк має автобусне сполучення з Луцьком, Ковелем, Володимир-Волинським, Нововолинськом та іншими містами області. З Шацька курсують автобуси до Львова та Бреста ( Білорусь). Населення селища у 2006 році становить – 6.3 тисячі чоловік. 99 відсотків населення райцентру складають українці. Серед інших національностей проживають росіяни, білоруси та інші національності. Значна чистина їх опанувала українську мову і сприйняла культуру і звичаї нашого народу. Селище розташоване у фізико - географічній зоні. Середньомісячні температури: літня + 18.9 С0, зимова – 3С. Кількість опадів - 662.1 мм. Межує з селами Світязь, Мельники, Вілиця, Положево. Більшість працездатного населення зайнято в сільському та лісовому господарстві та у сфері обслуговування. Серед промислових підприємств за останні роки нарощує виробництво промислової продукції " Шацький молокозавод” і фабрика " Шачанка ". В цілому обсяг виробленої продукції на 2000 рік збільшився порівняно з попереднім роком. В структурі виробничої діяльності добре працює райспоживспілка, цех безалкогольних напоїв, освоєно випуск борошно - круп”яних виробів, олії. Зростає товарообіг у торгівельній сфері. Після здобуття Україною незалежності, триває процес відродження національних традицій, зміна віджилих назв вулиць, провулків. В селищі Шацьк з 1992 по 1995 роки перейменовано 7 вулиць. Вулицю Леніна перейменовано в Незалежності, Жовтневої революцїї- у Вишневу, Радянської Армії- у 50-років Перемоги. В 1991 році в селищі демонтовано пам”ятник В.І. Леніну, а в 1995 році відкрито пам”ятник Т.Г. Шевченку, ( робота скульптора О. Байдукова ). Цю подію було приурочено 585 річниці першої писемної згадки про селище Шацьк. На братській могилі радянських воїнів 1941-1944рр. побудований пам”ятник невідомому солдату. Обеліск на честь загиблих в роки Великої Вітчизняної війни споруджений на вул. Гагаріна. З 1996 року на березі озера Світязь проводиться Міжнародний фестиваль естрадної пісні " На хвилях Світязя”. Солістка Шацького РБК Світлана Приймук у 2000 році завоювала Гран-прі цього фестивалю. В 2001 році фольклорний колектив " Молодички " Шацького МБК ( керівник Н. Вирович ) та ансамбль народної пісні " Лісова пісня " ( керівник Г. Корнелюк ) отримали звання народний - аматорський, а в 2004 році звання народний отримало вокальне тріо " Мальви " Шацького РБК( керівник О. Цюпяшук ). Солістка Шацького РБК Світлана Приймук виборола П премію на фестивалі " Пісенний вернісаж –2001” в м. Києві. Вже стало традицією проведення в Шацьку огляду – конкурсу колядників і щедрувальників " Коляда іде ", який проводиться на площі перед Будинком культури. Народний аматорський колектив " Молодички " Шацького МБК ( керівник Ніна Вирович ) вже кілька років займає призові місця на фестивалі " Колядки і щедрівки над Бугом " у місті Влодава ( Польща), дипломант Ш та 1У міжнародного фестивалю українського фольклору " Берегиня " у м. Луцьку. В 2004 році народний аматорський колектив " Молодички " відсвяткував своє 20-річчя заснування. На це свято прибуло багато гостей, адже колектив знаний не лише в Україні, а й Польщі, Білорусії. Давно цей колектив єднає дружба з ансамблем " Кресов”янки " з Польщі, спільно з яким приймали учать у Міжнародному фестивалі "Зорепад” м. Севастополь., у виставці - ярмарку Державного музею народної архітектури та побуту ( с.Пирогів, Київської обл.). Є певні досягнення в галузі спорту. В селищі працює спортивна школа, де займається 226 дітей. Школою підготовлено 3 майстри спорту Міжнародного класу та 16 майстрів спорту з веслування на байдарках і каноє, два майстри спорту з боротьбі здюдо та самбо. Спортсмени школи неодноразово виборювали призові місця на чемпіонатах і першостях України. Латковська Світлана у 2004 році та Сулік Олена у 2005 році стали чемпіонками України з веслування на байдарках і каноє. Галина Гарват стала чемпіонкою області і бронзовим призером чемпіонату України серед дорослих з веслування на байдарках і каноє у 2006 році. Оксана Демидюк – бронзовий призер з боротьби самбо на 1У літніх спортивних іграх молоді України 2006 року. Вже понад 20 років проходить в Шацьку Всеукраїнський меморіал пам”яті майстра спорту з веслування на байдарках і каноє шачанки Галини Зуб. На протязі останніх 3-4 років зростає мережа приватних підприємств торгівлі та громадського харчування ( магазини, кафе, бари, кіоски), які щорічно збільшують обсяги реалізації товарів і продукції. Збудовано полігон твердих побутових відходів, очисні споруди. В Шацьку працюють такі установи та організації як ВАТ " Шацьке РТП ", ВАТ " Родючість ", спільне українсько-польське підприємство " УКРА ФАРМ МІТ ", перукарні " Вікторія " та "Стиль ", ПВКП " Плесо ", споживче товариство, санаторій " Лісова пісня ", ЗАТ " Чайка ", ВУЖКГ, рибгосп, держлісгосп, КСП " Україна ", управління осушувальних систем, Шацький національний парк, укртелеком, відділення зв”язку, центральна районна лікарня на 90 ліжок, районний та міський будинки культури, три бібліотеки, музична школа, дві загальноосвітні школи, два дитячих садочки, будинок школяра, спортивна школа, редакція газети " Шацький край ", три аптеки, управління юстиції, Шацька селищна Рада, районна державна адміністрація та районна Рада. Релігійна мережа нараховує чотири релігійні конфесії. Традиційною релігією є православ”я, хоча за останній період порівняно зросла кількість прихильників протестантизму. Церква Різдва Богородиці у селищі Шацьк збудована у 1838 році і має архітектурну, культурну та історичну цінність, роботу якої було відновлено у 1993 році, а в 2000 році храм набув нового вигляду, завдяки ремонту, який було зроблено зусиллями прихожан і місцевої влади. Високої нагороди – медалі " За церковні заслуги " удостоївся підприємець з Шацька Володимир Назарук за будівництва храму в с. Світязькі –Смоляри. | |
| Переглядів: 2867 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |